Поетеса нашого краю

Маніта Валентина Василівна

        Народилася 20квітня 1985р. в с.Міжлісся Барського р-ну, Вінницької обл. Закінчила Войнашівську ЗОШ . Навчання в середній школі поєднувала з навчанням в Барській музичній школі, яку закінчила екстерном з відзнакою по фаху акордеон.

      У 2002р. вступила до Вінницької філії Європейського університету на факультет "Економіки і менеджменту", де отримала у 2007р. диплом спеціаліста по спеціальності "Облік і аудит".

     Після закінчення університету працювала спеціалістом відділу обслуговування юридичних осіб у Відділенні №7 Першої філії ВАТ "Кредобанк" у м.Львів, через рік роботи займала посаду старшого спеціаліста. Пізніше займала головного економіста відділу обслуговування клієнтів у філії АБ "Енергобанк" у м.Львів. 

      Одружена, має доньку.

     З самого дитинства прокинувся хист до написання віршів. Спочатку це були маленькі дитячі віршики про природу, дитинство. Були спроби в написанні дитячих казочок. Вчителі відзначали твори за шкільною програмою, де їх вражала індивідуальна глибина думки, на перший погляд малої дитини. Завдяки таланту віршовані твори вдавалося написати легше і швидше ніж прозовий твір. Вірш "Різдво" і "Присвячений всім матерям на землі" публікувався у місцевих газетах до відповідних свят.

    Під час навчання в університеті вела активну участь у творчому житті закладу - писала сценарії, вела і організовувала концерти, конкурси і т.д. Приймала участь у всеукраїнських конференціях і фестивалях, де займала призові місця, за що нагороджена дипломами  і подяками.

   Не рідко деякі твори використовуються учнями місцевої школи для участі в різноманітних заходах і міроприємствах. Деякі вірші покладено на музику.

Вірш Маніти Валентини виконує її сестра Маніта Світлана

              

***

Багато слів сказали про любов

Великі мудреці і просто люди!

І скільки б не з’являлось нових мов -

Це почуття завжди звучати буде!

Спочатку народилася Земля,

А потім народилося кохання –

Всесильне, всемогутнє почуття,

Яке приходить завжди без вагання!

Нехай кохання знайде кожен з нас,

Солодке, ніжне,чисте і взаємне,

І «Я кохаю…» лине по всяк час -

Таке жадане і таке приємне…

***

Легенда давня світ пізнала,

В піснях оспівана була,

Мов зірка місяць колихала,

З весною у садах цвіла...

У полі чистім сонце сяє,

Плекає трави у вітрах.

Там дивна квітка розквітає,

Омріяна в казкових снах.

Росою вмита, світлом ткана,

Красою сповнена вона.

Немов чарівна гарна панна,

Як мрія ніжна, неземна...

Весь світ на квітку милувався,

Схилялось небо до землі

І вітер в неї закохався,

Здіймався птахом на крилі.

Він пестив ніжні пелюсточки,

Доносив пісню солов’я.

Він ніжив молоді росточки

І шепотів: “Моя... Моя...”.

Вона щораз із ним у танці

Здіймалась в мріях до небес.

І квітла з сонцем рано вранці

Від тих дарованих чудес.

Вона кохана! Він коханий!

Усе це вічне! Навіки!

І подих той такий бажаний –

Їм заздрять в небесах зірки!!!

Лише для нього розквітала –

Він обіймав її красу,

І перший пелюсток зірвала,

В ранкову змочений росу…

Їм трави оди шепотіли,

Коханням сповнилась земля...

Та враз десь громи загриміли –

Лунали болем із даля!

Морози люті світ накрили,

Усе поснуло, тихо спить...

Сніги хурделиці носили,

А в серці біль бринить-бринить...

Чим дужче вітер з того злився,

Тим холоднішим світ ставав.

І ліс під ковдрою накрився,

І соловей вже не співав.

ЇЇ краса снігам віддалась,

Коханий рятував – згубив.

Вона сказати намагалась:

“Навіщо,вітре, полюбив?!!

В теплі я колихалась в танці,

Не знала я про мерзлий біль...

Ми долі дивної обранці –

Тобою править заметіль!

Лише кохання зігріває,

Лише надія не вмира...

Бо той відчує, що втрачає,

Кому загинути пора...

Мені життя мого не шкода,

Бо все, що маю, то твоє!

Кому потрібна моя врода?

Хай холод пелюстки снує...”

“Моя лебідко, все минеться!

З весною знову оживеш,

Коханням небо сколихнеться

І ти для мене зацвітеш!!!

Як я хотів би обігріти

Серденько змучене слізьми.

Любові я не дам змарніти,

Як вмре кохання - згинем ми...”

Хай вони різні, не з’єднанні,

Хай в різний час вони живуть,

Зате серця, серця в коханні,

Їм розлучитись не дадуть!

Вона з весною розквітала,

І щастям наповняла світ,

А взимку знову засипала

І так минали сотні літ...

Він знову сили набирався,

Він знов гойдав її у сні,

Коханню місяць дивувався,

А соловей складав пісні...

У кожного кохання різне,

Як мед солодке, чи гірке,

Хтось пізнає його запізно,

Та все ж воно завжди п’янке!

Хай кожен віднайде в любові,

Солодку мрію, як нектар,

Хай почуття звучать у слові!

Бо це Богів небесний дар!

***

Заспівайте, люди добрі, пісню, ту, що ллється!

Та про землю, що у серці рідною зоветься!

Про поля її безкраї, плинні, прудкі ріки!

Про калину красну в гаю, що в піснях навіки!

Як же можна не любити тебе, Україно?

Твою мову милозвучну, в віршах солов’їну?

Ми віками здобували волю в ріднім домі,

Де із предків душ для себе ворог звів хороми!

І тепер усе це наше: поле, ліс, діброва,

Хліб святий, що золотила нічка чорноброва!

Стали  соком набиратись грона у  калини,

Як чумою захворіла ненька Україна!

Засліпило, закрутило, знову брат на брата!

Не здолає нашу силу та чума проклята!

Не для того помирали у боях герої,

Щоб напились вороженьки козацької крові!

Не нап’єтесь, захлиснетесь, не на тих напали,

Ми Іуді на престолі душі не продали!

Поважай, народе, край свій, бо він є найкращий!

Пам’ятай, його утрата, то тягар найважчий!

Кузьмі Скрябіну і всім хто передчасно пішов…

Не плачте, люди…

Бо ніхто не вічний.

У всіх одна дорога - в небеса.

Яким би ти не був до болю «шлічний» -

Не варто вірити в безсмертні чудеса!

Не ми вирішуємо, коли час народитись,

Не нам і креслити останню нашу мить!

І з болем втрат потрібно всім змиритись,

Як боляче те серце не щемить.

На все на світі лиш одна є воля-Божа!

Він навіть свого сина не жалів.

В спасінні лиш молитва допоможе,

А не мільйони криків, сліз і слів.

Звичайно, боляче, що світ цей покидають

Кохані нами душі і серця…

А покидьків, які кров проливають

Не хочуть прийняти святії небеса!!!!

Не треба їх ні в пеклі, ні у Раї,

А світлі душі передчасно йдуть!

Ніхто цієї істини не знає –

У чому є її незнана суть…

Не плачте, люди…

Бо, можливо, краще

Вже тому, хто від нас пішов?

Ніхто ж не знає, як воно там буде!!?

На тих теренах сніг ще не зійшов…

Моє Поділля!

Мій рідний краю,
Волошковим цвітом
Ти витканий барвистим теплим літом.
Ти полем щедрим ,золотим обвитий
Й цілющою росою вранці вмитий!
Багатий яблуневими садами,
Й оспіваний дзвінкими солов'ями,
Захищений зеленими лісами -
В цім краї ми народжені із Вами.
І кожне серце, що так вірно любить
Нехай цю землю в ньому не загубить!
І звідусіль додому повернеться
В цей край, що Україною зоветься!

*** ПТН

Чого прийшов ти до моєї хати?
Чого говориш, що тут нелюби живуть?
Говориш , що в дітей тут інша мати
І вказуєш у чому правди суть!

Хіба тебе сюди просили чи питали
Порад твоїх жорстоких, вічно злих?
Як ту змію під серцем ми приспали !
Благаю – йди! І забирай всіх мирових!

В своєму краї захищай злиденних, 
За свою землю краще помолись!
І в ріднім домі ти почуй нужденних
Щоб рятувать не довелося їх колись!

І тішить те, що зло спливе,як річка!
Не вічні війни, сльози і обман!
Усе мине і згасне, наче свічка…
І ти розсієшся, немов густий туман!

Моє село

В краю квітучім, в стороні Подільській
Живе своїм життям моє село…
Поміж лісів та на землі барвистій
Родючим садом стелиться воно.

Тут завжди влітку пахне короваєм,
Бо руки рідні сіяли зерно!
Пишаюся я щиро своїм краєм
Для мене кращого на світі б не було.

В осінню пору золоту й ошатну
З усіх усюд до нас ведуть шляхи -
Йдуть "праздникові" і у кожну хату
Несуть добро із Божої руки.

Хай в кожен дім це свято завітає,
В родиннім колі хай минають дні.
Де є любов – печаль завжди минає,
Й душа співає радісні пісні.

Моє село…Співоче гарне й щире,
Ти зустрічаєш хлібом на столі!
Тобі бажаю радості і миру
Бо найрідніше ти на цій землі!

Присвячую всім матерям на землі!

Я дивлюсь в Ваші стомлені очі...
Скільки ж болю заховано в них!
Погляд Ваш - знак безсонної ночі,
Що сльозою на серці притих...
Мати наша, душі берегине!
Наша радість, опора, життя,
Наше серце і наша богине,
Прийміть дяку й за гріх каяття!
Простіть нас, може десь і згрішили?
Простіть біль, що в душі пронесли!
Як вернуть Ваші втрачені сили,
Щоб Ви знову з весною цвіли?
Ви життя нам усім дарували -
Всю любов внесли в наші серця!
Тихо й ніжно вночі колихали
Своє миле, маленьке дитя –
Й досі в серці бринить Ваша пісня -
Колискова-молитва свята!
Тихий спів „про небесне намисто" –
Ваша ніжність, душі доброта!
Я молюсь, щоб Ви, нене ,не знали
Ні печалю, ні сліз, ні журби,
Щоб Вам янголи оди співали
І у дім лише радість несли!
Не журіться, що дні пролітають
Журавлями у вирій сумний,
Не журіться, вони ж залишають
Вашу щирість і погляд ясний!
І не плачте, молю Вас, благаю!
Ваші сльози, то біль неземний!
Як Вас втішити, нене? Не знаю...
Промінь щастя внести чарівний...
В праці стомлені руки цілую,
Святий хліб, що на Вашім столі.
Я Вам, мамо, всі зорі дарую!
І прийміть мій уклін до землі!

У кожного із Вас на серці свято,

За Вас радіють друзі і батьки!

Життя студента проживіть завзято,

Бо це прекрасні молоді роки!

Екзамени, контрольні, семінари,

Конспекти, реферати і статті,

По всякому цікаві різні пари,

Ось терміни в студентському житті!

Хто хоч раз в житті своєму
Був у Войнашівці –
Почувався там не гірше,
Ніж в своїй домівці!

Між родючими полями
Войнашівка квітне.
Хлібом-сіллю Вас зустріне
Це село привітне.

Солов”ї в садах щебечуть,
Пахне цвіт калини –
Це наш край Вас зустрічає
В серці України!

Хай здоров'я через край

Ллється, як проміння,

Щоб пускали по родині

Ви міцне коріння!

Щоб кругом був лад і шана,

Добре щоб жилося,

 І щоб все, що є найкраще

Радо озвалося!

Діти хай живуть в достатку,

Міцне хай родина,

Добрі справи поминає 

Ненька Україна!

***

Сегодня все для Вас сверкает,

И счастье с неба светит Вам!

Невеста звезды озаряет -

Жених пример всем женихам!

Олег и Яна! Сердцем к сердцу

Вы приклонитесь не спеша,

Пусть к детству уж закрылась дверца

Но в Вас живет одна душа...

Одна любовь объединяет,

Одна мечта напополам,

Одно тепло вас согревает!

Молодожены! Счастья Вам!

***

  

Я дивлюсь в Ваші стомлені очі...

Скільки ж болю заховано в них!

 Погляд Ваш - знак безсонної ночі,

 Що сльозою на серці притих...

 Мати наша, душі берегине!

Наша радість, опора, життя,

Наше серце і наша богине,

Прийміть дяку й за гріх каяття!

Простіть нас, може десь і згрішили?

Простіть біль, що в душі пронесли!

 Як вернуть Ваші втрачені сили,

Щоб Ви знову з весною цвіли?

Ви життя нам усім дарували,

Всю любов внесли в наші серця!

Тихо й ніжно вночі колихали

Своє миле, маленьке дитя –

Й досі в серці бринить

Ваша пісня -Колискова молитва свята!

Тихий спів „про небесне намисто" –

Ваша ніжність, душі доброта!

Я молюсь, щоб Ви нене не знали

Ні печалю, ні сліз, ні журби,

 Щоб Вам янголи оди співали

І у дім лише радість несли!

Не журіться, що дні пролітають

Журавлями у вирій сумний,

Не журіться, вони ж залишають

Вашу щирість і погляд ясний!

І не плачте, молю Вас, благаю!

 Ваші сльози, то біль неземний!

Як Вас втішити, нене? Не знаю...

Промінь щастя внести чарівний...

В праці стомлені руки цілую,

Святий хліб, що на Вашім столі.

Я Вам, мамо, всі зорі дарую!

І прийміть мій уклін до землі!

***

Присвячений воїнам-авганцям

Навіщо ж, сину, народився

 В той час, коли життя нема?

 Хтось перед Богом провинився,

 А я у ему і і, я сама,..

Сама вмиваюся сльозою

І тихо плачу над бідою,

Бо ти пішов у даль з війною,

Забравши радість із собою..,

Я в снах цілую твої руки,

А серце гине від розлуки.

Бо відчуває злії муки.

Що линуть десь із далини...

То подих смерті і війни...

Тебе ж я, сину народила.

Та перед ким я завинила?

 Я для життя дала життя,

А ти не бачиш майбуття!

Уже давно все прогриміло,

А в серці ще не раз боліло,

І у землі вже страх минув.

Лиш ти, дитино, там заснув...

От так живем, не зна для чого

І гинем від руки сліпого.

Що непоправно провинився.

Війною від гріхів прикрився!

Навіщо ж, люди, в світ і жмти?

Щоб в чужині себе згубити?

Прикрити тілом вражу кулю,

 Щоб не поранить ту зозулю.

Що ближньому життя кує

І вже забула про твоє...

Минула смерть вчорашніх днів,

Лиш чутно плач дітей і вдів,

 А серце гине в матерів.

Бо в них вже більш нема синів...

Яка ж за смерть подяка- люди?

За зранені нізащо груди?

І пам'ять, що пішлави і куди

Синам, яких в живих не буде?!

 Вшануймо ж, люди, всіх солдатів

 Сльозою в тисячі каратів!

 И задумаймося над бідою.

 Що враз приходить із війною!

***

Мій рідний краю,

Волошковим цвітом

Ти витканий барвистим теплим літом.

Ти полем щедрим золотим обвитий

Й цілющою росою вранці вмитий

Багатий яблуневими садами

Й оспіваний дзвінкими солов'ями.

Захищений зеленими лісами

В цім краї ми народжені із вами.

І кожне серце, що так вірно любить

Нехай цю землю в ньому не загубить

І звідусіль додому повернеться

В цей край, що Барським в Україні зветься.

***

Легенда давня світ пізнала, 

 В піснях оспівана була,

Мов зірка місяць колихала,

З весною у садах цвіла...

У полі чистім сонце сяє,

Плекає трави у вітрах.

 Там дивна квітка розквітає,

Омріяна в казкових снах.

Росою вмита, світлом ткана,

Красою сповнена вона.

Немов чарівна гарна панна,

Як мрія ніжна, неземна...

Весь світ на квітку милувався,

Схилялось небо до землі

І вітер в неї закохався,

Здіймався птахом на крилі.

 Він пестив ніжні пелюсточки,

Доносив пісню солов'я.

Він ніжив молоді росточки

 І шепотів: "Моя...моя...".

Вона щораз із ним у танці

Здіймалась в мріях до небес.

 І квітла з сонцем рано вранці

 Від тих дарованих чудес.

Вона кохана! Він коханий!

Усе це вічне! Навіки!

І подих той такий бажаний -

їм заздрять в небесах зірки!!!

 Лише для нього розквітала –

Він обіймав її красу,

 І перший пелюсток зірвала,

В ранкову змочений росу,

їм трави оди шепотіли,

 Коханням сповнилась земля...

Та враз десь громи загриміли -

Лунали болем із даля!

Морози люті світ накрили,

Усе поснуло, тихо спить...

Сніги хурделиці носили,

А в серці біль бринить-бринить...

 Чим дужче вітер з того злився,

Тим холоднішим світ ставав.

 І ліс під ковдрою накрився,

І соловей вже не співав,

її краса снігам віддалась,

Коханий рятував - згубив.

Вона сказати намагалась:

"Кого ж ти вітре полюбив?!!

 В теплі я колихалась в танці,

Не знала я про мерзлий біль...

 Ми долі дивної обранці –

Тобою править заметіль!

Лише кохання зігріває,

Лише надія не вмира...

Бо той відчує, що втрачає,

 Кому загинути пора...

Мені життя мого не шкода,

Бо все, що маю, то твоє!

Кому потрібна моя врода?

 Хай холод пелюстки снує..."

"Моя лебідко, все минеться!

З весною знову оживеш,

Коханням небо сколихнеться

 І ти для мене зацвітеш!!!

Як я хотів би обігріти

Серденько змучене слізьми.

Любові я не дам змарніти,

Як вмре кохання - згинем ми...'

Хай вони різні, не з'єднанні,

Хай в різний час вони живуть,

 Зате серця, серця в коханні,

їм розлучитись не дадуть!

Вона з весною розквітала,

 І щастям наповняла світ,

А взимку знову засипала

 І так минали сотні літ...

Він знову сили набирався,

Він знов гойдав її у сні,

 Коханню місяць дивувався,

А соловей складав пісні...

У кожного кохання різне,

Як мед солодке, чи гірке,

 Хтось пізнає його запізно,

Та все ж воно завжди п'янке!

 Хай кожен віднайде в любові,

Солодку мрію, як нектар,

Хай почуття звучать у слові!

Бо це богів небесний дар!

***

   Із помахом руки святої
                                        Господь дарує чудеса,                                                                                     З душі довіку золотої                                                              
                                                       Проллється слава в небеса!                                                 

Пів віку часу за спиною,
 А серце юне й молоде,
Час плине бурною рікою.
 Та все ж притулок віднайде.
Для Вас сьогодні подих вітру.
Як чиста пісня солов'я,
 Хай спів проллється й смуток зітре.
Бо поруч рідні, тут сім'я!
І кожен скаже побажання.
Подякує за кожну мить.
Прийміть від нас палкі вітання.
Хай слово в серці защемить.
Хай в радості роки минають.
Хай янгол душу захистить.
Хай небеса благословляють
Святу і сонячну блакить!
Спасибі за добро у серці.
Хай хоронить Вас Бог від бід
Хай щирість щирістю озветься!
І многих-многих в щасті літ!!!

***
Народження янгола

Гляньте, гляньте, яке диво!

Хмарка ніжна, наче пух!

Так виблискує грайливо,

З сонцем в танці кожен рух!

Яке чудо ця хмаринка!

Народилась в небесах!

Ой! Малесенька дитинка!

Тихо спить в солодких снах!

Тихше-тихше, ти, не рухай!

 Не злякай у сні малятко!

Ой, дивись! Дивись, послухай!

Це маленьке янголятко!!!

Хмарка! Хмарка зворушилась!

Диво дивне із чудес!

Янголятко народилось!

Це дитя новихнебес!

***

 ВІЗИТКА 

Я маленьке янголятко!

Народилась з світлих мрій!

У небес нове дитятко!

Сповнення палких надій!

Я тепло оберігаю

В серці кожного із Вас!

 В дім блаженний завітаю,

 В добру мить, у добрий час!

Світло й щастя всім дарую!

Посмішку проллю у світ!

Я любов'ю Вас чарую!

 Щоб раділи сотні літ!

***
Хай щастям усміхнеться
Чудовий Новий Рік,
Усе, що забажається,

Хай прийде на поріг!

Хай мрії і надії

Не обминають дім,

 І янголом небесним

Оселяться у нім Різдвяною зорею

Хай сподівання сяють,

 І успіхи великі

Попереду чекають!

***

Хай здоров'я через край
 Ллється, як проміння,

                  Щоб пускали по родині

        Ви міцне коріння!

 Щоб кругом був лад і шана,

Добре щоб жилося,

 І щоб все, що є найкраще

Радо озвалося!

Діти хай живуть в достатку,

Міцне хай родина,

Добрі справи поминає

Ненька Україна!

***
До дня захисника Вітчизни.

Наша безпека, надійність, любов,
 Наша опора і віри багаття!
Хай забурлить в серці мужняя кров,
Хай не погасне у серці завзяття!

Силою, правдою сповнені душі!

Гордо налиті по вінця добром!

Капля остання хай чашу не зрушить!

Друзі радіють хай з Вами разом!

***

В краю квітучім, в стороні Подільській

Живе своїм життям моє село…

Поміж лісів та на землі барвистій

Родючим садом стелиться воно.

Тут завжди влітку пахне короваєм,

Бо руки рідні сіяли зерно!

Пишаюся я щиро своїм краєм

Для мене кращого на світі б не було.

В осінню пору золоту й ошатну

З усіх усюд до нас ведуть шляхи -

Йдуть "празникові" і у кожну хату

Несуть добро із Божої руки.

Хай в кожен дім це свято завітає,

.

В родиннім колі хай минають дні.

Де є любов – печаль завжди минає,

Й душа співає радісні пісні.

Моє село…Співоче гарне й щире,

Ти зустрічаєш хлібом на столі!

Тобі бажаю радості і миру

Бо найрідніше ти на цій землі!

***

                           

Шановний першокурснику, нарешті

Настала мить, коли ти вже студент!

Із школи випускник і врешті,

Давно минулий абітурієнт!

Вітаємо тебе у стінах дому,

Де ти зняйдеш в майбутнє шлях!

І "вп'ятилітку" ти в цілому,

В життя полинеш, наче птах!

         ***                    

Поповнення родини - завжди свято -

Яскраве, сповнене палких надій!

Щасливих поглядів тут так багато,

І так багато сподівань і мрій!

Нехай здійсняться ваші побажання,

Мета поставлена нехай сягне кінця!

Прийміть від нас щирі привітання!

І хай осяють шлях слова митця!

***

Ще, ніби вчора танцювала школа

З тобою разом свій прощальний вальс,

Ще, ніби вчора, з друзями довкола,

Ти чув дзвінок, що проводжав всіх Вас!

Він не дзвенів прощанням, а майбутнім,

Він дарував тобі листівку у життя!

Хай той дзвіночок дзвоном незабутнім,

 Проллє мелодію у світле майбуття!

***

У кожного із Вас у серці свято,

За Вас радіють друзі і батьки!

Життя студента проживіть завзято,

Бо це прекрасні молоді роки!

Екзамени, контрольні , семінари,

Конспекти, реферати і статті,

по всякому цікаві різні пари,

Ось терміни в студентському житті!

***

Хай все в Вас буде, як у мріях хтілось,

За що б не брались, щоб легко вмілось,

Наука, щоб була цікава,

Й улюблена майбутня справа!

Сесійні тижні без проблем минали!

Лиш добрі відгуки про Вас лунали!

У добру путь Вас гордо проводжаєм!

Терпіння в справах щиро Вам бажаєм!

І відчиняє двері "альмамати"!

Щоб першокурсників своїх стрічати!

***